Вже шостий рік поспіль у гірському селі Сприня на базі Центру національно-патріотичного виховання ім. Кирила Осьмака, яким керує Михайло Цимбрила, у літній період працює табір “Благодать”. Рівно стільки ж часу туди на зміни їздить священнослужитель самбірського храму Святителя Павла Конюшкевича ПЦУ Микола Брийовський. Душпастир погодився розповісти про свої враження від нього і дозвілля молоді, яка має можливість на фоні природи добре відпочити та почерпнути щось корисне для себе.

 – Табір, організований молодіжною громадською організацією "Вифлеємська зіронька" та ФСТ "Колос" (керівник – Руслан Хомин). П’ять років тому ми домовилися про співпрацю, аби можна було духовно і фізично дати дітям можливість не те, що оздоровитися, а спілкуватися, навчити їх добрих християнських засад. Водночас і проявити себе на по прищі спорту, мистецтва.

У таборі перебуває близько 200 дітей з усієї України. Звичайно, переважно з Львівщини, а також діти військовослужбовців; ті, які втекли від війни ізсхідних теренів нашої країни.

Батьки тут працюють, а діти – відпочивають.

Сам табір покликаний дати можливість будь-яким дітям, які спілкуються, відпочивають, навчитися бути добрими українцями, привити їм любов до християнських засад, до чесності, справедливості, дружби; викорінення російської музики, мови, нецензурних слів... Аби діти, займаючись всіма справами, що вони вміють, за десять днів, які вони проводять разом з нами, дати їм можливість полюбити і фізичні навантаження, і мистецькі певні дії; полюбити і церкву, стерти кордон між церквою та дітьми, між священником і молоддю, щоб вони не боялися запитувати про те, що їх цікавить.

Перший заїзд тривав з 10 по 19 червня. Загалом має бути п’ять заїздів по десять днів протягом трьох літніх місяців. Табір перебуває на самофінансуванні. Батьки оплачують за путівки. На даний час вартість однієї становить 8 тисяч 800 гривень.

Як і в будь-якому таборі, тут дотримуються режиму. Підйом о 7.45 год. Спершу ранковий туалет; діти мають приготуватися. Потім відбувається молитва, для чого всі спільно збираються на площі. Далі ранкова руханка. Під музику проходить свого роду шикування, щоб можна було розрухатися.

Триває загальнонаціональна хвилина мовчання, після чого – виконання Державного гімну України і всі йдуть на сніданок. Після нього година відводиться, щоб прибрати в кімнатах, привести себе до порядку і перед 10 годиною черговий міні-захід – квест, або гра, в якому беруть активну участь усі члени табору. Перед обідом вони мають час для себе, щоб перепочити, погратися.

Якщо гарна погода, працює басейн. О 13 годині – обід. Знову невеличкий відпочинок. О 16 годині всі діти, які мають хист до спорту, займаються футболом, волейболом, тенісом, шахами, шашками, дартсом. Той, хто вміє вишивати – творить нитками чи бісером; займається рукоділлям. Опісля перекус – полуденок.

Пів на сьому – вечеря. О 20 годині – вечірній захід – забава: "Я люблю Україну", "Сприня має талант", "Пародія на вихователів, артистів...". Щоразу інший. Дуже подобається юним відпочивальникам захід "Танцюють всі". Перед сном їм подають завжди щойно спечені булочки і сочок, а потім мають можливість бути на сучасній дискотеці, яку проводять молоді вихователі. Дискотеки закінчуються виконанням українського славеня, що додає позитивного заряду.

Одинадцята година – відбій.

Діти в таборі віком від 9-10 років. У числі вихователів учителі загально освітніх самбірських шкіл, музичних шкіл, вчителі, вихователі, помічники вихователів – хлопці, дівчата 18-20 років, які допомагають у проведенні заходів.

З духовних наставників – лише мій співрозмовник. Зранку і до вечора він з дітьми. У свята проводить з ними молебні за Україну, за тих, хто навчається, за наш люд. Завели гарну рубрику – розмови з о. Миколою. Збираються усі в альтанці. Протягом дня діти шкільного віку готують анонімно будь-які питання, які їх цікавлять: на релігійну, спортивну та іншу тематику. А потім священник їх коментує. Мають можливість і один на один адресувати йому запитання. За складне питання дитина отримує якусь нагороду: Святе письмо, молитовник чи іншу церковну річ, що пригодиться в житті.

Червоною ниткою серед питань, які цікавлять дітей, проходять: чому триває війна, гинуть дорослі і діти; чому Господь Бог ставиться лояльно і немає реакції з припинення війни. Ставлення церкви і персональне до ЛГБТ-спільнот; що – після смерті? Питання гріха, що можна, а що – ні. Чи Бог карає, чи не карає? Є і  жартівливі питання та смішні, чи отець б’є дітей кадилом, коли нечемні; чому треба ходити до церкви, що дає церква; я невіруючий і що мені буде за це... Питання – різноманітні. Наприклад, чи можна займатися футболом, боксом, чи це не суперечить християнству? Як слід ставитися до ворожіння? Чи можливі дошлюбні стосунки?

Поцікавилася, що о. Микола Брийовський відповідає, зокрема, на питання, чому триває війна?

– Це дуже важко зрозуміти. Бо, кожен, хто запитує, чому гинуть наші співвітчизники, хоче поставити Бога в чисто людські рамки. Тобто ми уявляємо собі, що Бог має думати так само, як думаємо ми. Насправді – це не так. Пізнати, зрозуміти, осягнути Бога – нереально і неможливо.

Чому так Бог дає? – можемо лише якісь версії висувати. Здебільшого, це знак того, що Бог дав незаангажовану свобідну волю, вибір. Можливість самим будувати своє майбутнє. Однак людина інколи дуже помиляється. Чому Бог дає нам певні страждання тут на землі – дізнаємося вже тоді, коли станемо перед Господом Богом після своєї смерті. Тоді все зрозуміємо.

Якщо зараз невинно хтось гине – це не вина Господня. Бог є добрий, Бог – любов і Він завжди заступається, але це наслідок того, що сама людина, збившись з якогось шляху, робить такі вчинки, які наносять величезну шкоду. І звинувачувати Бога, що відбувається війна, в жодному випадку не потрібно, бо Він і так тримає, береже та захищає нас, бо, якби дав злому духові максимальну дію, то, напевно, цієї планети вже не було б.

 – Чи змінилися діти в проміжку тих шести років, які ви з ними в таборі?

 – Так. Є діти, які вже шостий рік поспіль приїжджають у Сприню і зміни – разючі. По-перше, дуже вражає, те, що вони є дуже активними громадянами. Незважаючи на свій вік, чітко засвідчують свою громадянську позицію, що ненавидять москалів, – навіть так. Вони дивляться на життя дуже серйозно, аж надто по дорослому. Дитячої наївності у них нема.

 – Це може бути вплив війни?

 – Здебільшого, так. Нерідко батьки воюють, чи у когось лише тато на фронті, у багатьох родини розпалися – хтось виїхав за кордон, діти часто відвідують своїх рідних – все це сукупно впливає.

 – Чи не виросте нове покоління із затаєним невимовним болем і чим він може проявитися в майбутньому?

 – Я думав над цим питанням. Вважаю, що те покоління, яке зараз плекається у дуже непростому середовищі – у середовищі війни, отих всіх випробувань – воно буде надзвичайним поколінням, за яке свого часу боролися наші хлопці, які були в лісі – в УПА; бандерівці. Це буде когорта молодих безстрашних людей, відданих державі, готових робити дуже серйозні речі, приймати будь-які виклики і, врешті-решт, на такому підґрунті можна будувати ту країну, яка поставатиме без корупції, не буде фальшивою, а де превалюватимуть справжні цінності, які є і для українця і ті, які подаються нам в добрих якостях з європейського світу. Сьогоднішня юнь це дуже гарно акумулює і буде іншою.

Теперішні діти думають швидше, перспективніше. Навіть гаджети використовують надзвичайно вміло, максимально корисно. Ми за ними не встигаємо.

Чи будуть частково внутрішньо скалічені? Безперечно, особливо ті, хто мають втрати; розпад родин... Але те, що будуть налаштовані не здаватися, боротися і бути нездоланними, – в тому переконаний.

Навіть золото, щоб бути по максиму му гарним – потребує вогню. Так само у даний час, мабуть, й наші діти. Дорослішають набагато швидше, тому, що всі читають новини, бачать, що відбувається, що означають повітряні тривоги – це сприяє їхньому гартуванню, формуванню стальної волі і вона не хитатиметься.

– А чи зголошувалися ті, хто би хотів вас наслідувати, обрати шлях священства?

– Були декілька хлопців, які про це казали. Багато тих, які прислуговують при храмах, беруть участь у молодіжних релігійних організаціях виявляють таке бажання.

Величезна кількість дітей говорить, що ходили у недільні школи при храмах, відвідували катехитичні курси. А це радує, що наша молодь стає духовною. 18 років займаюся недільною школою при нашому храмі. Спілкування з дітьми додає енергії, допомагає в різноманітних життєвих справах. Приїжджаєш з табору і тобі бракує тамтешньої енергетики, щирості, відвертості. Стараєшся бути для дітей другом, а вони – довіряти тобі, як наставнику. Тому мушу постійно вчитися і удосконалювати себе. Дякую, що Бог дав мені можливість такої праці.

Впевнений: майбуття України в руках цих дітей. На основі теперішнього покоління, яке гартується в час війни, майбутнє держави є дуже і дуже велике. Якщо дати йому можливість реалізувати себе по максимуму, підштовхнути і простимулювати – воно розбудує успішну Україну. Це буде мега-сплеск, мега-вибух правдивої української нації.