21 серпня у комунальному закладі "Самбірська міська бібліотека" відбувся творчий вечір Володимира Шовкошитного – поета, письменника, державника, а нині першого заступника Самбірського міського голови. Зала була заповнена. Серед присутніх  в. о. міського голови, секретар Самбірської міської ради Зіновій Рівняк, в. о. начальника  відділу  освіти  виконавчого комітету Самбірської міської ради Богдан Лисейко; керівниці  ліцеїв Любов Мосійчук, Ірина Попчук, директор Самбірського фахового коледжу культури і мистецтв Роман Красняк та інші посадовці й гості. Вечір організував  відділ культури виконавчого комітету Самбірської міської ради, очолюваний Оксаною Фарович.

Майже тригодинний захід, який вела художній керівник самбірського Народного дому Вікторія-Марія Сало, був наповнений цікавими маловідомими фактами. Максимально глибоко і відверто йшлося не лише про насущне, а через призму історичних подій ходу до проголошення 35 років тому Незалежності України.

Коли слухаєш, що цьому передувало, який насправді це складний процес і праця багатьох людей,  мимоволі ловиш себе на думці: не ми вирішуємо, що  і як має  бути. Є Господня ласка і промисел, а ще у кожну важку добу даються люди, які  звершують хід історії: прямо чи опосередковано, навіть не завжди усвідомлюючи, на якій  панелі життєвих вимог і можливостей того чи іншого опиняються.

Періоди пройдено складні, починаючи від  козаччини і до сьогодні. Мабуть, все ж державниками не народжуються. Ними стають. Прийшов до усвідомлення бути ним й Володимир Шовкошитний. Політик в ньому народився 17 листопада 1989 році, коли займався перепохованням Василя Стуса (хто тут був похований – не вказувалось. Лише цифра 9. В архівних документах під цим номером значилася могила Василя Стуса), Юрія Литвина, Олекси Тихого. Тоді, коли побачив нетлінні останки поета, який творив і віддав життя за Україну все перемінилося.

Василя Стуса він ставить в один ряд із батьком української нації Тарасом Шевченком. Вони мають бути для нас святими постатями, бо бачили крізь століття будучність землі, яка покликала їх до життя та творчості. Василь Стус, за його словами, символ нескореності українського духу. Він пряме наступне втілення Тараса Шевченка.

Промовець торкнувся і постаті Левка Лук’яненка, який з волі совєтів загалом у радянських тюрмах, таборах та на засланні відсидів близько 27 років за свої політичні переконання. Йому підготували текст  зречення, а він щоразу впевнено писав в його кінці: Україна буде самостійною! Чого й дочекався. Є головним автором Акту проголошення Незалежності України, що відбулося  у день його народження, – це не просто символічно, а найбільший подарунок у його житті.

Володимир Шовкошитний мав на меті донести до присутніх, як слід вибудовувати концепцію сприйняття всього українського у складних умовах нинішнього стану, коли росія намагається з усіх сил загасити свічу віри у Перемогу і майбутність України, як самодостатнього європейського суб’єкта зі своєю культурою, традиціями, а найперше духовністю, чого варто повчитися у нас іншим.

Він став зі зброєю в руках на захист Києва у лютому 2022 року разом з синами: Родіоном, який й зараз воює, та Георгієм – на жаль, загинув на нулю. Воює й досі зять та племінник – усі дорослі чоловіки роду Шовкошитних. Закликав й інших не відсиджуватися, а йти захищати, хто може, рідну землю, бо ми всі з козацького роду. І це наш обов’язок. Допомагай. Мовчи, якщо не можеш. Не ний, як ти втомився захищати рідну землю, лежачи на дивані…

Україну в усіх деталях побачив світ у найкритичніший момент відсічі загарбницьких дій північного сусіда, який прагнув і прагне від першого Дня Незалежності України, повернути її під свій контроль тільки тому, що мислимо по-європейськи, маємо великий науковий і освітній потенціал; вміємо любити і пропагувати свої національні та християнські цінності. А це – на вагу золота і породжує в багатьох непросто заздрість, а бажання втоптати якнайглибше в землю те, що такий народ ідентифікує та підносить. Ми бачимо, як, починаючи з 2014 року, проливається кров на нашій землі у боротьбі з ворогом.

Болять і дуже довго болітимуть нас рани втрат і горе, принесене на українську землю, що вкарбовується поетичним і письменницьким словом на скрижалях історії, в тому числі світу. Говоримо вголос: не дозволимо топтати ряст на рідній землі тому, хто приходить до нас з мечем…

Слова поради, які звучали, нині мають силу, щоб були монолітними і тихою невтомною працею кожен на своєму місці наповнювали щодень, бо від цього насправді так багато залежить, а найголовніше  майбутнє України. Нікому ще не вдалося пройти шлях без помилок. Вони зроблені і нами, але час збирати каміння, аби не втратити державності. Це найголовніше. Її, хоча надворі доба війни, маємо доносити, як найбільшу цінність, до учнів і студентства, яке стане завтра у стрій будівничих держави. 

Володимир Шовкошитний почав писати вірші ще в сьомому класі і згодом цей талант масштабувався. Став автором не одного прозового твору. Володимир Федорович закінчив Літературний інститут. Був номінований на Шевченківську премію. Отримав народну Шевченківську премію, а не національну, яку дають чиновники. Художня література здатна впливати на мозок людини, її духовність. Слід розуміти: кожен з нас – це Всесвіт. Стукати потрібно до душі, щоб у чомусь переконати. Людина, на думку п. Володимира, – дух, який живе в тілі, і в нього є душа. Свого часу, очолюючи міжнародну організацію "Союз Чорнобиль", побудував у селі, де народився, церкву, якої до того у ньому не було.

Володимир Шовкошитний торкнувся не лише своєї творчості, а й літературного доробку Георгія Чорного (книга "Українство"), Дмитра Чобота (говорив про його твір "Ключі від миру і війни", номінований на Шевченківську премію); Івана Білика ("Золотий Ра", "Меч Арея", "Похорон Богів"), представив також книги: "Анна Київська", "Почаївська лавра", "Кобзар Переяславський",  які мають нас  виховати справжніми українцями. Для цього він підготував і віддав безкоштовно для кожної бібліотеки Самбірської територіальної громади, включаючи шкільні, набір своїх книжок та згаданих авторів.

Боляче було дивитися, як його трилогія "Кров свята", видана у київському видавництві "Український пріоритет", що до переходу на роботу у Самбір очолював  (тепер ці функції перейшли на його дружину Галину) була у числі 70 тисяч книг, які ворог знищив двома запущеними з різних боків шахедами. Як зазначив доповідач, русня всюди, куди ступає, в першу чергу нищить бібліотеки, культурне надбання – все, що ідентифікує нас, як українців. Чиниться не лише геноцид… Рубається під корінь, лиш би нас не було, як успішної, морально стійкої та освіченої нації. Представив також свої книги: "Чорнобиль. Я бачив" "Підіймаю переліг".

Він запропонував вчителям провести перший урок з акцентом на важливості державництва. У Києві практикується приводити школярів на Байкове кладовище до могил Василя Стуса, Юрія Литвина, Олекси Тихого і на прикладі їх жертовного внеску говорити про українство, суверенність нашої країни.

Ставаймо державниками, любімо всім серцем Україну, її мову солов’їну, терени, природу, а головне – один одного. У єдності наша сила. Підтримуймо Збройні сили, які є стійким захистом і міццю, що демонструється всьому світові і дбаймо про свій розвій. 

Декларувалося започаткування раз в місяць (четвер) проведення зустрічей з непересічними творчими особистостями, а звідси можливість наповнення себе силою духу, новим баченням і розумінням суспільно-політичних процесів. Добре, коли дається старт чомусь новому, а головне – вартісному.