…А долю не обрати, її життя дає. Комусь стежину рівну, комусь каміння шле. Комусь дає світанки, комусь холодні дні, а хтось несе мовчання і сльози у душі… – чуємо у пісні.

Життя дало насправді гарну  долю і довгий вік корналовичанці Наталії Франківні Цебенко. 15 вересня відзначила 90-річчя. Дуже поважний вік.

З чоловіком Миколою – старшим від неї на три роки, мабуть, як ніхто, завжди жила у згоді, мирі і любові. Вона невисока на зріст, а він – поставний, плечистий, проте щире почуття любові єднало цих двох людей і в усьому було розуміння. Та підтримка. Народили дві дочки: Іванну й Марію. Допоки не звели будинок старшій дочці, проживали разом. Виховували онуків: Віталія і Наталію, названу на честь бабусі, яку вона дуже любила та любить, і хоч зараз проживає за кордоном, приїхала до неї на ювілей, полишивши усі проблеми й турботи. Замовила вірш у поетеси Юлії Барви на честь бабусі, в якому її біографічні дані. Рідненька  вартує, адже залишається її єдиною онукою, решта – троє онуків – хлопці.

- Бабуся, – розповідає онука Наталія, – по-особливому ставилася до неї: гріла невидимим теплом у дитинстві, коли казала: Наталю, лягай спати у наше з дідом ліжко, після того, як йшла з ним зранку обходити господарку, доїти корову, адже  були надзвичайно працьовитими людьми до кінця своїх фізичних можливостей.

Дуже любили в усьому порядок: прибрано на подвір’ї, все своєчасно пофарбовано, не говорячи, що самі збудували будинок. Свого часу родина п. Миколи (йому тоді було 12 років), як і сотні їм подібних, була переселена із споконвічних земель Польщі з с. Трійця, яке  спалили повністю. Нещодавно на ці терени навідався онук Віталій зі своїм сином. Там встановлено лише пам’ятний камінь як нагадування про депортацію місцевого населення.

На необжитих теренах довелося все починати з нуля. Вмілі руки п.Миколи – майстра-будівельника, дозволили за життя звести будинок собі і дочці з зятем Ярославом.

До кожної роботи подружжя ставилося з любов’ю. Можна було бачити, як на велосипедах постійно їхали у другий кінець села, де придбали обійстя для Іванни, і вели будівництво.

Пані Наталія працювала, як і більшість жінок її віку, тривалий час у колгоспній ланці (робота, як відомо, – не з легких). Пізніше – в інтернаті, де жили дівчата з віддалених сіл,  навчаючись у Корналовицькій середній школі.

Та все залишилось позаду. Буде п’ять років, як помер чоловік. Нині проживає з молодшою донькою Марією і зятем Володимиром. Має велику увагу й турботу, бо заслужила їх своєю щирістю і підтримкою обох дочок, для яких старалася як могла.

Якби не перенесений інсульт, почувалася б набагато краще. Він дав ускладнення на очі; змусив звертатися до лікарів. 

Життя без переживань – неможливе. Були вони і в п.Наталії, хоча не демонструвала їх назовні. Все в собі таїла і чекала, коли просвітліє. Й Бог розвіював хмари. Багато молилася, постійно  ходила з чоловіком до церкви. 

У день весілля Марії надворі було прохолодно і небо затягнулося хмарами. Одна з жінок навіть різко мовила: шкода, що до церкви ходять, а яка погана погода на весілля їхньої дочки... Однак,  коли наречений прийшов по наречену, щоб йти під вінець, розпогодилося настільки, що аж не вірилося. Таки Господня ласка і в цьому до них проявилася.

У пані Наталії четверо онуків, п’ятеро своїх правнуків та двоє прийомних. Вона усіх їх огортала і огортає теплом, бажає їм доброго, довгого життя.

Має світлу пам’ять, а це найголовніше. Кожного розпитує про його справи і дає свої, перевірені життям поради. 

Дочки унаслідували від неї ревність в молитві. Іванна працювала спершу вихователькою у дитсадку, а потім – вчителькою християнської етики; зараз має уроки з індивідуального навчання у Корналовицькій гімназії; веде спільноту "Матері в молитві"; готує дітей до Першої сповіді та Святого Причастя; є активною у громадському житті; не раз була головою виборчих комісій.

Марія – за фахом кравчиня. Працює у рідному селі в КЗ "Корналовицький будинок соціальної підтримки дітей та людей похилого віку" .

Пані Наталія свого часу віддала земельний пай агроінвестору "Контінентал фармерз Груп", тож на 90-річчя приймала гостей не лише з числа рідних, а й старосту села Петра Струса з представником Компанії – старшим менеджером зі зв’язків з громадськістю кластера “Львів” Юрієм Шкулярем, які завітали з презентами. Це стало для неї приємною несподіванкою. Земельний наділ, отриманий після нелегких трудових буднів  у місцевому колгоспі, на старості літ приносить їй зиск і є підтримкою.

Попри все життя залишається тією прекрасною сторінкою, яку хочеться продовжувати писати. І хай так буде у житті пані Наталії.