У селі поблизу Самбора вже не перший рік діє притулок для тварин. Розмовляю з його власницею Дариною Дерій.

- Пані Дарино, донедавна ви не були місцевою жителькою, тому цікаво дізнатися про вас, вашу професійну,  і не лише,  діяльність…

- Родом із Житомира, навчалася і працювала 15 років у Києві. Потім переїхала до Одеської області. За фахом – дизайнерка.

- Коли вирішили обрати для проживання Самбірщину і чим це було зумовлено?

- 26 лютого 2022 року приїхала в село Звір. Це було зумовлено початком повномасштабного вторгнення і тим, що на той момент під моєю опікою вже було 26 собак. Коли почалися вибухи, вони були дуже стресовані та налякані.

Ще до початку війни я розуміла, що собак, найімовірніше, доведеться евакуйовувати, адже ми жили безпосередньо біля моря, і небезпека ворожого десанту на узбережжі Одещини була дуже високою. Тому переїхала фактично виключно через собак.

- На Одещині ви також опікувалися бездомними тваринами?

-Так. За чотири роки життя неподалік Чорноморська моя собача родина з шести собак виросла до 26. Це були викинуті, нікому не потрібні тварини, які потребували допомоги.

- Хто допоміг вам реалізувати ідею з будівництвом притулку для тварин? На скільки місць він розрахований?

-Якщо ви маєте на увазі допомогу благодійних організацій чи держави – її не було.

За власний рахунок придбала три приміщення ферми, а мої батьки продали квартиру і це допомогло заснувати притулок. Тоді в мене не було жодного плану, на скільки місць має бути притулок.

Зараз розумію, що, оскільки сама опікуюся тваринами – годую їх, прибираю, займаюся їхнім здоров'ям, – мій ліміт становить 150 собак. Більше мені вже дуже важко.

- Скільки собак у вас зараз?

- Зараз у притулку 170 собак. Це значно перевищує мій ліміт, і мені зараз справді складно. Тому хочу поступово зменшувати кількість тварин шляхом їхнього прилаштування.

- Звідки берете для них корм?

- Майже три роки тому моєму притулку вдалося стати учасником проєкту благодійного фонду U-Hearts, який забезпечує тварин кормом. Є один нюанс: коли вони виділяють допомогу, то розраховують певну середню кількість корму на одну собаку на день. А в мене переважно великі, більші за середніх, собаки, тому їм потрібно трохи більше корму.

Особливо в холодний період року доводиться докуповувати корм або звертатися по допомогу до інших благодійників.

Коли ситуація стає критичною, звертаюся до людей через соціальні мережі й ми збираємо кошти на нагальні потреби собак.

- Ви самі доглядаєте за собаками чи маєте помічників? Чи є собаки з окупованих територій?

- Собаками займаюся сама: годую, доглядаю, стежу за їхнім здоров'ям – це мої обов'язки. Маю помічника, який допомагає з господарством, будівництвом вольєрів і може допомогти прибрати деякі вольєри, де утримуються лагідні собаки.

На постійному утриманні в мене є три собаки з окупованих територій. Їх вивіз мій добрий знайомий, військовий, який перебував на нулі, а потім повернувся і привіз їх із собою.

Також допомагаю дівчатам, які займаються евакуацією тварин зі сходу. Періодично в мене перебуває на утриманні від 10 до 20 таких собак. Вони активно шукають їм родини, тому зазвичай собаки залишаються в мене від одного місяця до пів року, а потім їдуть у свої нові домівки.

- Важко давати собі раду з таким господарством?

- Це справді важка фізична праця, особливо коли негода, морози чи дощі, а собак усе одно потрібно нагодувати, напоїти, прибрати у вольєрах.

Це непросто, але я це люблю. Це моє життя, і я отримую від цього задоволення. Тому сама фізична робота мене не так втомлює.

Найбільше мене виснажує нескінченний потік звернень: когось забрати, когось врятувати. Дуже часто це тварини, які просто стали непотрібними своїм господарям. А мій ліміт уже вичерпаний. І коли я бачу тварину в критичній ситуації, але не можу її забрати, мені дуже боляче. Саме це виснажує найбільше.

- Як ваші рідні ставляться до цього?

- Не можу сказати, що мої батьки ставляться до цього позитивно. Вони вважають, що заради тварин я нехтую особистим життям, роботою та кар'єрою. Але при цьому в моїх батьків зараз сім собак. Свого часу їх було навіть одинадцять.

За фахом я дизайнерка – ландшафтна дизайнерка та дизайнерка інтер'єру. Більшу частину професійного життя займалася саме дизайном інтер'єру.

- Любов до братів наших менших має плекатися з дитинства?

- Так, любов до тварин має плекатися з дитинства. Дітям із найменшого віку потрібно пояснювати, що тварина – це жива істота, яка відчуває біль і страх, і вчити, як із нею правильно поводитися. Діти мають розуміти, що тварина не може сама себе захистити і абсолютно залежить від людини. Тому з дитинства потрібно виховувати відповідальність і дбайливе ставлення до всього живого.

- Спостерігаєте зміни у ставленні місцевих людей до тварин?

- Спостерігаю. Коли лише приїхала в село Звір (через півтора року переїхала в інший населений пункт), і в мене було до 30 собак, ще мала фінансову можливість допомагати іншим людям. У найближчих селах я стерилізувала тварин: якщо люди могли – оплачували стерилізацію  самі, якщо не могли – оплачувала рахунки ветеринарної клініки та сама відвозила тварин.

Приблизно за рік зрозуміла, що люди вже самі почали до мене звертатися. Навіть багато з них старшого віку зрозуміли, що топити чи знищувати живих тварин – це ненормально, а стерилізація допомагає не допускати появи небажаного потомства і зменшує кількість безпритульних тварин.

- Чи маєте вихід на закордон і чи підтримуєте контакти з аналогічними закладами для тварин?

- Безпосередньо із закордонними притулками не підтримую постійних контактів. Але мої друзі, які виїхали, наприклад, до Німеччини, часто зверта-ються до німецьких притулків із проханням надати корм. Іноді їм вдається щось отримати для нас і перевезти в Україну.

За роки волонтерства, особливо протягом перших двох років повномасштабної війни, я багато гуманітарних вантажів, які отримувала, передавала далі – ближче до зони бойових дій. Завдяки цьому в мене з'явилося широке коло волонтерів, і через них я познайомилася з німецькими волонтерами, які останні два роки також дуже нас підтримують.

- Чи відомі вам історії про попереднє середовище перебування тварин?

- Не про всіх собак, але так, багато історій знаю.

Наприклад, буквально останніми днями до мене звернувся поліцейський із Калинова. Там є недостатньо благополучна родина, у якої понад десять собак. Деякі з них трохи агресивні до людей, на цю родину часто скаржилися, погрожували собакам, неодноразово викликали поліцію.

Мене попросили забрати частину тварин. Наразі мені вдалося звільнитІи місце лише для двох собак – тих, які становили найбільшу небезпеку для оточуючих. Їх я забрала до притулку.