Усе тримається на сильних людях. Такими є герої художніх творів сучасної української письменниці Людмили Когут зі Львова. Минулого четверга у самбірській бібліотеці відбулася з нею цікава зустріч.

Найперше Людмила Сергіївна розповіла про себе. Народилася 25 липня 1954 у вже згаданому обласному центрі. Економіст за фахом, отримала освіту у Львівському політехнічному інституті. Зробила кар’єру в органах державного управління. Працювала начальником відділу обласного управління соцзахисту. Закінчила  трудову кар'єру на посаді начальника обласного центру з виплати пенсій та допомог. Вийшла на заслужений відпочинок і зрозуміла, що життя тільки розпочинається. Особисті життєві історії, переживання стали стимулом до творчої праці. 

Не раз роздумувала про те, що залишить у спадок дітям і прийдешнім поколінням.  У 2007 році випробовує себе як літераторка. У світ виходить книга оповідань "Мудрі жінки", що сповнені глибоких почуттів, розуміння жіночої психології. У них віра у власні сили та добро.

Письменниця надає перевагу написанню романів й повістей, де сюжети вибудувані гармонійно й вдало, а головне закінчує їх на позитивній ноті. Це, мабуть, найважливіше. Під час роботи над одним з творів дочка її дуже просила: "Мамо, лише не вбивай героя". Коли ж вела іншу сюжетну лінію, де все ж головний герой помирає – сама плакала.

Герої творів говорять її  мовою. Іноді починають жити й своїм життям. Авторка дозволяє собі фантазувати і вести кожного його дорогою, сповненою інтриг, цікавих моментів, подекуди додаючи еротики. Не боїться оголювати гострих ліній, щоб за-інтригувати читачів, які є її незмінною аудиторією. Для них і пише. 

Робила це й в Америці, на чому у вітальному слові наголосив перший заступник Самбірського міського голови Володимир Шовкошитний. Передусім навчила онука бути українцем, та повернулася до рідного Львова, незважаючи, що в Україні війна.

Розповідаючи про особливість таланту письменниці, Володимир Федорович сказав: "Людмила – краща із авторів в американській діаспорі". Стільки позитиву і віри в себе – важко знайти ще в інших літераторів. Можна багато вміти і знати, а донести це до інших – не всім вдається.

Людмила Когут аргументувала: не ставить себе на один рівень, наприклад, з Марією Матіос, але любові і щирості до світу в неї не бракує. Почала писати у 51 рік, закінчивши професійну кар’єру. Значною мірою вплинуло і те, що в сорок дев’ять років помер її чоловік – дорога серцю людина. Втрата не минула просто. Душа в пошуках внутрішньої рівноваги змусила взятися за перо, з-під якого зродилось 12 окремих оповідань. А далі творчий доробок поповнився повістю "Країна розбитих сердець", романами "Сага про…", "Якби все почати заново?", "Пов'язані любов'ю", "Свої…Чужі…".

На зустрічі про кожний твір розповідала окремо. У них вона сама зі своїми почуттями, неспокоєм; долями почасти знайомих їй людей, які впізнають себе і дають оцінку. Через книги вона намагається бути світлом для інших. Як це? А так – навіть розповіддю про чиєсь життя, в якій хтось стовідсотково відображений, а хтось бодай частково побачить себе, та важливо, що її книги завжди з добрим кінцем. Можливо, тому, що авторка намагається нести в світ і оточення лише позитив. Негативу й так в усьому багато, особливо в теперішній  тривожний час війни.

Говорить про себе: здебільшого ідеалізує світ, прагнучи, щоб люди ставали кращими, добрішими. У книгах немає брутальних слів. Особисто найбільше любить роман "Пов’язані любов’ю".

З легкої жіночої прози – художній твір "А сонце сходить  щодня", який читають із задоволенням як жінки, так і чоловіки. У романі "Живеш тільки раз" – вся нелюбов до радянщини. Збірка творів "Про нас", яка складається з двох повістей та двох оповідань,  – книга для душі.  Художні твори змушують замислитися над власним життям.

Володимир Шовкошитний розповів про досвід співпраці з авторкою на книжкових форумах. Її твори про кохання, родинні стосунки, а також всеперемагаючу силу добра, любові. Особливе місце у доробку Людмили Когут посідає  роман "Чічка" – історія Михайлини (реальної особи, яку письменниця знала), на долю якої випали випробування, пов’язані з боротьбою в УПА – дівчина покохала вояка УПА; примусовим вивезенням на спецпоселення до Сибіру. І якщо в багатьох випадках гарна врода навпаки притягує згубне, то тут все навпаки: врода рятує і дає свій карт-бланш та право на щастя.

Володимир Шовкошитний зробив акцент на особливій цінності твору і що "Чічка" (книга написана за порівняно короткий період часу) мала б бути у кожній домашній бібліотеці.  Він також сказав: "Все – за щось. Як ти ставишся до життя, так і світ обернеться до тебе".

Багато уваги письменниця  приділяє і темі Голодомору та стражданням українців – демонструючи суть "хваленої радянщини", коли в одних туфлях людина могла проходити і три пори року, не маючи змоги придбати потрібне взуття на кожний сезон…

Через такі книги Людмила Когут сприяє збереженню пам'яті про наше нелегке минуле, відтак силу, аби цінувати те, що дала нам суверенність рідної держави.

Тому так важливо, аби аналогічні зустрічі відбувалися й надалі та можна було з них черпати духовну силу. Зустріч з читацькою аудиторією  Людмила Когут завершила  поетичним твором Олени Матушек. Але крапки не поставила, щоб такі стрічі продовжувати...