Першого вересня з самого ранку не полишав задум, який виник спонтанно: кого зустріну того дня на вулиці з пишним букетом – це однозначно буде хтось з педагогів чи викладачів, бо як же інакше у День знань, – запрошу на інтерв’ю. Так і сталося. Неквапливою ходою йшла вул. Мазепи, як дізналася вже під час знайомства, Світлана Ковальчук – викладачка фізики  з 25-річним педагогічним стажем на сьогодні Самбірської  філії  Львівського обласного  фахового медичного  коледжу, яка дала  згоду  стати співрозмовницею.

- Світлано Петрівно, з  яким  настроєм ви зустрічали 1 вересня?

- Почуття були неоднозначними: з одного боку відчувався щирий інтерес до першокурсників, адже кожен новий набір – це цілий всесвіт, а з іншого – легкі побоювання перед невідомістю. Віднині наш заклад працює у правовому статусі Самбірської філії Львівського обласного фахового медичного коледжу. Це новий етап, а будь-які зміни трохи лякають. Втім, розумом усвідомлюєш: усе складеться на краще, адже розвиток завжди вимагає зусиль.

Що ж до безпосередньо педагогічної роботи, то тут наші здобувачі освіти дарують неймовірний заряд позитиву. У результаті повертаюся додому втомлена, проте абсолютно щаслива!

- Із реорганізацією закладу педагогічне навантаження зменшилося?

- Зміни незначні. У певних моментах обмежили поділ на підгрупи, проте на моїй роботі це практично не позначилося – кількість годин визначають програми МОН та набір студентів. А щодо того, виправдане укрупнення чи вимушене… Час усе розставить на свої місця! Головне – не зупинятися, рухатися вперед і вірити, що кожна зміна відкриває нові можливості для розвитку.

- Набір студентів зберігся на рівні минулих років?

- Цьогоріч до нашої родини приєдналося 179 першокурсників – це навіть більше, ніж торік. Мене дуже тішить, що в нас навчаються не лише молодші брати й сестри наших студентів, а й діти наших випускників. Така спадкоємність свідчить про високу довіру до коледжу.

- Чи помічаєте ви різницю між нинішнім поколінням та студентами десятирічної давнини?

- Вони просто інші. Сучасна молодь значно прямолінійніша, а в чомусь – цілеспрямованіша. Утім, і тоді, і зараз траплялися як виняткові, креативні особистості, так і ті, хто опинився в медицині випадково. Часом наші студенти вражають дорослістю, а іноді залишаються щирими дітьми. Ми приймаємо їх з усіма особливостями та вчимося співпрацювати. Це чудово тримає в тонусі й змушує орієнтуватися навіть у їхньому сучасному сленгу!

- Чи усвідомлюють студенти, наскільки їхній фах важливий у часи війни?

- Беззаперечно. Усі наші випускники – військовозобов'язані. Чимало з них сьогодні боронять Україну на фронті, і, на превеликий жаль, ми маємо й непоправні втрати… Тож молодь готується відповідально: відвідує спеціалізовані тренінги, організовує ярмарки та збори, а майбутні фармацевти власноруч виготовляють захисні креми й вітамінні чаї для військових.

- Наскільки важко бути педагогом сьогодні?

- Якщо ви готові вчитися все життя, ця професія дарує справжнє натхнення. Та головне – мати поруч надійну команду. На щастя, наші колеги завжди готові підставити плече.

- Емоційно працювати в умовах війни стало складніше?

- Психологічно – це значне випробування, адже ми відповідаємо за молодь. Серед наших студентів є діти загиблих Героїв, внутрішньо переміщені юнаки та дівчата, а також ті, чиї батьки зараз зі зброєю в руках захищають нас на передовій. 

Ми намагаємося підтримувати кожного, давати їм тепло й відчуття безпеки. Зрештою, робота викладача – це постійний рух, який не залишає часу для жалю до себе чи слабкості. Ми мусимо бути борцями, прикладом і міцною опорою.

- Не виникало думки, що даремно пов'язали життя з цією професією?

- Жодного разу. Я щиро люблю те, чим займаюся (єдине, що засмучує, – це рівень заробітної плати). А коледж став для мене справді рідним домом, де я відчуваю себе на своєму місці.

- Чого очікуєте від нового навчального року?

- Сподіваюся, він буде насиченим та плідним. Торік ми успішно пройшли акредитацію, а зараз отримали нові завдання від керівництва. Ми прийняли цей виклик і впевнено рухаємося далі.

- Що б ви побажали собі, колегам і студентам?

- Не боюся здатися банальною – Перемоги! Причому в усіх її вимірах: над ворогом на фронті, над власними страхами та лінню. А ще – цінувати кожну мить життя, берегти рідних, не припиняти розвиватися й щодня ставати кращою версією самих себе.