Теплого вечора відпровадив серпень літо за небокрай. Злетіло воно, як завше, якось непомітно та ще й забрало з собою у зелену тайстру найкращу пору дитинства — канікули. Вересневий ранок чогось розплакався. Ніхто б і уваги на ті сльози не звернув, якби не був він особливим — першовересневим. І планували цей день у всіх школах заздалегідь, сподіваючись, що він буде привітно погожим.

Розписали сценарій першовересневого свята й у Самбірському ліцеї ім. Андрія Чайковського. Як і в усі попередні роки, мало воно розпочатися о дев’ятій годині ранку. Однак цьогоріч довелося вносити правки. Отець Микола Витівський, якого запросили благословити ліцейну родину в добру путь, міг прийти лише о десятій. Довелося прийняти цей факт і перенести лінійку на годину пізніше.

О дев’ятій годині вересневий ранок згадав, що він дитина осені, й так розридався, що позаганяв усіх святкувальників до спортзалів. За пів години чи то спохопився, чи мама-осінь нагримала, — швиденько втер сльози. О десятій, коли розпочалося святкове шикування на ліцейному подвір’ї, всіх вітала вже гарна, погожа днина. Ось тобі й перенесена годинка. Дивні діла Твої, Господи! Прийми, людино, то й радість тобі буде.

Уперше в Самбірському ліцеї ім. Андрія Чайковського... Ця подія — дуже хвилююча і пам’ятна для п’ятикласників, яких гостинно запросили на шкільне подвір’я ведучі-десятикласники Вероніка Тимців та Степан Звір. Зі своїми класними мамами Надією Писко-Гудзій та Русланою Попадин, тримаючись за руки з одинадцятикласниками, малеча зробила свій перший крок уже у статусі ліцеїстів. Вони міцно притиснули праву руку до грудей, коли зазвучав Державний гімн. Окропив дітей освяченою водою о. Микола Витівський. Разом із директоркою ліцею Світланою Якубовською дівчатка та хлопчики дзвінкоголосо склали присягу ліцеїстів, текст якої написаний у Галичині ще у 30-х роках ХХ ст. З цієї хвилини вони вписали себе у понад двохсотлітню історію одного з найкращих, найвідоміших навчальних закладів Львівщини.

Молитовно благословляючи учнів, педагогів та батьків, о. Микола Витівський настановив молодь насамперед плекати в собі людяність. Він наголосив: не важливо, ким ви станете у майбутньому, головне — завжди залишатися Людиною. Серце, сповнене Божої ласки, народжує лише добро. Без людяності здобуті знання, на жаль, здатні творити зло. Повчальним і страшним прикладом цього є реалії нашого воєнного сьогодення. Педагогів же душпастир закликав рівнятися у своїй жертовній праці на Ісуса Христа — найкращого Вчителя. Вельми символічно, що початок навчального року збігається з церковним новоліттям. У переддень Першовересня, 31 серпня, за новим церковним календарем відзначають Покладення чесного пояса Пресвятої Богородиці. Тож, молитовно оперезавшись ним, приступаймо до всіх добрих справ за заступництва Божої Матері.

Дякуючи Господу за ласку цього дня, священник нагадав, завдяки кому ми маємо можливість зібратися на цьому святковому подвір’ї. Традиційно ліцеїсти вшанували хвилиною мовчання тих випускників і працівників навчального закладу, які віддали своє життя, боронячи українську державність від московитів. Прихилили коліна, тримаючи портрети новітніх Героїв, учні сьомих класів. На жаль, цей скорботний список із минулого Дня знань поповнився ще трьома іменами. Особливо боляче, що цей біль пройняв печаллю дитяче серденько однієї з учениць ліцею, в якої на фронті загинув батько…

Звертаючись до присутніх, о. Микола Витівський закликав не лише пам’ятати про ціну свободи, а й молитовно кріпити себе та тих, хто зараз боронить українську землю та небо. Ніщо не зможе зламати того, кого взяв під Своє крило Господь, а зневіра — це дорога в нікуди.

З вітальним словом до учнів, учителів, батьків та гостей свята звернулася директорка ліцею Світлана Якубовська. Вона зазначила, що сьогодні всі разом творять новітню історію одного з найкращих ліцеїв Львівської області, і ці слова щороку підкріплюються високими навчальними, спортивними та творчими досягненнями вихованців. Цьогорічне свято особливе ще й тим, що заклад відзначає чергову ювілейну дату — 235-річчя з часу заснування тоді ще Самбірської гімназії. Очільниця закладу побажала, щоб для кожного ліцеїста першовересневий благовіст став дзвоном віри, надії та нашої незламності.

Привітала присутніх зі святом і перша заступниця голови Самбірської районної військової адміністрації Надія Пупа. Вона побажала колективу впевнено крокувати до нових звершень та перемог. Дякуючи освітянам за невтомну працю, посадовиця відзначила їхню вирішальну роль у становленні особистості кожного учня та наголосила, що успішну школу творить плідна співпраця і порозуміння з батьками та владою, адже успішна школа — це успішна громада.

Підбадьорені такою всебічною увагою, заявити про себе вийшли наймолодші винуватці свята — п’ятикласники. Спочатку вони старанно декламували поетичні вітання, а згодом Анастасія Пужаківська та Юрій Крайц подарували присутнім патріотичну пісню «Україна — це я, Україна — це ти». Ще один зворушливий дарунок підготувала шестикласниця Юлія Ратич, яка виконала пісенний заповіт усіх українських дітей — «Я намалюю на папері».

На щасливе та солодке майбутнє обсіяли зерном і цукерками найменших школярів мами Галина Киницька (яка, до слова, є випускницею тодішньої гімназії) та Ірина Решавець. Символічно, що у травні одинадцятий клас закінчила донька пані Галини — Марта, яка передала ліцейну естафету молодшому брату Андрію. Доречно лунає на кожному святковому заході знайома кожному пісня Назарія Яремчука «Родина».

Одинадцятикласники обдарували п’ятикласників сувенірами на згадку. Це була їхня перша офіційна зустріч: сьогодні старші учні, тримаючись за руки, привели свою зміну на шкільне подвір’я. Вдруге, вже як випускники, вони зустрінуться з ними у травні, на святі Останнього дзвоника.

А сьогодні благовіст пролунав уперше. Цю почесну місію виконали старшокласники Юлія Кузьмович та Роман Індиков (11-А), Соломія Кузьо та Ярослав Лагдан (11-Б), а також п'ятикласники Анастасія Пужаківська та Андрій Киницький (5-А), Софія Музика та Олег Мількович (5-Б). Як тільки стихли звуки дзвоника, одразу ж засяяло сонечко, яке до того несміливо визирало з-за хмарин-фіранок. Воно сповнило радісним блиском дитячі очі й помандрувало з малечею спочатку на традиційний молебень до церкви Різдва Пресвятої Богородиці, а згодом — до затишних класів на перший урок «Мова гідності».

Зростайте не лише гідними ліцеїстами, а й щирими українцями! І, незважаючи ні на що, плекайте у своїх серцях людяність. Нехай Господь благословить цей новий навчальний рік!