Як відомо, Міністерство оборони України затвердило спеціальний перелік із-понад 70 визначених підрозділів (механізованих, штурмових, десантних, артилерійських, Сил ТрО), до яких військовослужбовці з СЗЧ-(військовослужбовці, які вчинили самовільне залишення частини або "особи", які перебувають у СЗЧ (зафіксовано до 12 червня 2026 року) можуть добровільно та легально повернутися за спрощеною процедурою до 20 вересня поточного року.

Лише ті військовослужбовці ЗСУ, НГУ та ДССТ, у яких факт самовільного залишення частини стався не пізніше 12 червня 2026 року. 

Яка перевага? Повернення відбувається напряму до обраної військової частини, минаючи Військову службу правопорядку (ВПС) та батальйони резерву. Протягом шести місяців після зарахування такого військового не можуть перевести до іншої частини без його письмової згоди. 

Після зарахування повністю відновлюються всі види забезпечення (грошове, продовольче), а протягом наступних шести місяців, як вже йдеться вище, бійця не можуть перевести без його письмової згоди в іншу частину.

Бере до себе після СЗЧ, але виключно обмежено придатних, 55 окремий батальйон РХБ захисту. З цього приводу спілкуюся з його командиром Михайлом Валерійовичем Білокурським. 

За його словами, їхня частина приймає військових після СЗЧ, коли є такий розподіл. Передусім обмежено придатних. Наразі таких не було. Набирали у батальйони резерву людей ( йдеться про створення резервного потенціалу для фронту).

На запитання, яким є ставлення до тих, які приходять після СЗЧ до частини, командир зазначив: "Вони завжди показують себе добрими, а винні в усьому командири. Історія одна і та ж. Проте є й справді люди дуже достойні. 

Ми взяли 15 чоловік за перше півріччя нинішнього року і вони продемонстрували себе саме такими. Люди, які пішли у СЗЧ з нашого підрозділу, до нас уже не повертаються". 

- Чи завжди таких осіб відразу чекає передова?

- Ні. Різні ситуації трапляються. Буває: приходять обмежено придатні, які за станом здоров’я вже не можуть воювати, і йти туди служити, де були раніше.  Це особисте кожної людини. Всі бояться. Ми однозначно виконуємо на передовій завдання, але і вона різна: хтось  в окопах; хтось – в артилерії; а хтось – у силах підтримки. У кожного своя "передова".

До нас потрапляють люди, обмежено придатні, які вже не здатні виконувати завдання  безпосередньо на лінії бойового  зіткнення. Наш підрозділ не воює на нулю. Можемо виконувати завдання і на лінії зіткнення, але під прикриттям безпілотних систем. Прийшовши до нас, військовослужбовці, які вчинили самовільне залишення частини, включаються у процес несення військової служби та у виконання спеціальних бойових завдань.

До них немає ніяких додаткових вимог. Вони, коли стають у стрій, є звичайними військовослужбовцями, якими були до СЗЧ.  І ставлення до них у колективах також нормальне, виходячи з того, яка це людина. Якщо вона "лайно", то і в колективі вона така, а якщо добра, відповідальна, то завжди з неї толк і матиме повагу.

- А які, на вашу думку причини, штовхають людину на СЗЧ? 

- Різні, не стільки причини, а ситуації. Буває: люди просиділи по 30 днів на позиції, вийшли відпочити і їх через два дні знову туди кидають, а вони чисто морально ще не відійшли. Трапляються різні критичні ситуації. Побачили смерть, поранення… Це ж людина… Вона не може різко до чогось звикнути. Все залежить від психологічної підготовки кожної людини.  Може вона у житті боятися всього на світі, а в бойовій ситуації по-іншому буде себе вести.

Роблю наголос: до нас повертаються люди після СЗЧ обмежено придатні, якщо нам дається розпорядження на їх набір (не діємо по системі, визначеній Міністерством оборони України до 20 вересня 2026 року). З моменту становлення їх в стрій вони отримують все, що належить отримувати військовослужбовцям. 

- Чи ставиться під сумнів сумлінність таких бійців: їм можна довіряти, чи ні?

- Можна. Це залежить від рівня відповідальності: бойової, навчальної. Людина себе показує за певний час. Але кожного "прочитати" не можна. Чи він ще раз не піде у СЗЧ? Щоб цього не сталося, треба створити ідеальні умови, а у нас такої розкоші поки що нема. З особистого досвіду, у числі СЗЧ були військові лише рядового складу, а не ті ж командири підрозділів…

- Чи є у вас вже напрацьований механізм адаптації військових після СЗЧ?

- Звісно, ми їх вивчаємо. З ними спілкується психолог; заступник з підтримки персоналу підрозділу, в який військовослужбовець потрапив. Проводяться певні первинні інструктажі; показуються командири, з якими він знайомиться. Пояснюється задача підрозділу, що вимагається.  Розпитуємо про їхню попередню спеціальність. І, виходячи з того, розуміємо, чим може займатися людина. 

Здебільшого, таких бійців відправляємо на навчання, аби отримали, хто немає, фахові військові знання. І вони стають у стрій вже грамотними. 

- Що хотіли б донести до людей, які перебувають у СЗЧ…

- Це вибір індивідуальний. Зрозуміло, для кожного це важке рішення, хто давав Присягу, але бувають різні обставини. Не можу судити людину по тому, що вона зробила якийсь такий проступок. Хтось  обирає смерть, хтось – втечу від неї, але потім її знаходить. У кожного своє бачення, але все одно всі  прийдемо до одного невідворотного кінця, але, де і як: з гордістю, чи опущеними очима– у кожного воно буде по-своєму. Після цього це нас вже бентежити не буде, чи з гордістю ми померли, чи з соромом… Нам буде все одно.

Нічого не хочу сказати СЗЧесникам. У мене нема претензій ні до них, ні до їхнього майбутнього. Не кажу, що це погані люди. Вони просто потрапили в такі обставини, де їх зробили втікачами, або вони самі пішли через те, що хтось щось не допрацював, або вони так вирішили.

- А як думаєте, війна швидко закінчиться?

- Ні.

- Важко бути командиром такої потужної частини? 

-Важко.

- Зі зміною вищого керівного складу ЗСУ, на що очікуєте?

- Вірю у краще. 

- І що буде покращення бойового оснащення та всього решта?

- Звичайно. 

- Що бажаєте своєму особовому складу і собі…

- Здоров’я та розумних командирів. Усім військовим зичу повернутися додому живими і здоровими, не травмованими, не контуженими...