У числі загиблих старший лейтенант в/ч А3913 Дмитро Попадюк, у якого залишилася дружина, синочок, батьки, рідний брат. З дружиною полеглого Юлією познайомилася 23 травня під час відкриття у Самбірській РВА Стіни пам’яті полеглим Героям. У переддень відзначення Дня Захисників і Захисниць України запросила її на розмову.

- Юліє, розкажіть про свого чоловіка  Дмитра...

- Дмитро народився 17 травня 1997 року у місті Новий Калинів в сім’ї військовослужбовця. Мав старшого брата. Закінчив музичну школу за класом фортепіано. Також займався бойовими мистецтвами. Любив грати в баскетбол і волейбол. Після закінчення 11 класів в Новокалинівській школі вступив у Харківський національний університет Повітряних сил ім. І.Кожедуба. Вчився на інженерно-авіаційному факультеті. Там отримав повну вищу інженерно-технічну освіту. 

Після випуску в 2019 році отримав скерування на службу в 12 окрему бригаду армійської авіації на посаду бортового авіаційного техніка вертолітної ланки вертолітної ескадрильї. З 2020 року брав участь в ООС, виконуючи завдання в Донецькій області. 

У 2021 році був у складі миротворчої місії ООН в ДР Конго. Пробув там до вересня 2022 року. Після повернення додому виконував завдання на сході України на різних напрямках, починаючи від перевезень особового складу і техніки до вогневого ураження противника та знищення ворожих бпла.

- Де і коли з ним познайомилися?

- Познайомились ми в Новому Калинові випадково. Я приїхала з Полтави до товаришки в 2018 році. Останній рік навчання ми були в різних містах, він в Харкові, я – в Полтаві. Раз на місяць їздили один до одного. В 2019 році я переїхала в його рідне місто. Дмитро попереджав мене, що він завжди буде у відрядженнях, бо в нього така робота і також розказував про те, що його професія пов’язана із захистом Батьківщини. 

- Хто ви за фахом?

- Я закінчила медичний коледж за спеціальністю "Сестринська справа". Планували, що буду теж служити згодом. Мріяли про свою сім’ю і щасливе майбутнє. Дмитро завжди був цілеспрямованим, він знав, чого хоче в житті, в нього були чіткі плани: автомобіль, квартира, весілля, діти, подорожі. 

У 2023 році одружились, а в 2024 році в нас з’явився прекрасний синочок Давид. Було дуже багато ротацій, багато кілометрів між нами, але ми доклали багато зусиль, щоб бути разом, не дивлячись ні на що. Я завжди хвилювалась, як він летів на завдання, але знала, що  повернеться, а він знав заради чого все робить і  що вдома його чекають рідні, близькі, друзі. 

- Чи відомо вам, як загинув чоловік?

- У грудні 2025 року він полетів на Київщину, аби знищувати ворожі БпЛА, де здійснив свій останній політ. Загинув над Черкащиною поблизу села Коврай. Ця ротація була особливо для мене важкою морально, але не казала нічого чоловікові, щоб  не переживав за мене з дитиною. В ніч з 17 на 18 грудня їхній борт впав. О третій годині ночі до мене прийшли представники з частини з його мамою, аби  сповістити про загибель чоловіка. Дуже важко згадувати той момент...

- Чи підтримуєте зв’язки з батьками чоловіка?

- Підтримую зв’язок з його сім’єю, бо залишилась жити в Новому Калинові. Тут планували наше подальше життя, адже  поруч родина, друзі. Мама Дмитра і старший брат, який став хресним для сина, допомагають у вихованні малюка. Його родина також допомагає. Мої батьки приїжджають час від часу, ми з Давидом  їздимо в Полтаву. 

- Чи бачите чоловіка у снах?

- Він приходить уві сні, коли мені це так необхідно, коли я на роздоріжжі свого вибору. Він був дуже розумним і мудрим, тому  стараюсь дослухатись до його порад. Коли ми жили  разом, він завжди був тією людиною, яка мене підтримувала і інколи давала настанови. Я шалено вдячна йому за все, що він приніс в моє життя, що в нас є такий прекрасний синочок. 

Неймовірно боляче, що він не побачить, як росте малюк, але знаю: він оберігає нас з неба, бачить і пишається тим, як ми справляємося з усіма труднощами життя. 

Він був добрим, щирим, усміхненим; прекрасним чоловіком і найкращим батьком, справжнім другом, надійним колегою, професіоналом своєї справи.